«Мало хто пам'ятає, але за Кравчука нам вдалося втримати Крим»: перемоги та поразки першого Президента

Олександр Суков

Редактор відділу "Економіка"

Пішов з життя Леонід Кравчук – постать історична і, як і годиться справжній історичній постаті, багатогранна і суперечлива. «Батько незалежності», який разом із Єльциним та Шушкевичем поховав Радянський Союз у Біловезькій пущі, – і людина, яка підписала так звану Тристоронню угоду, залишивши країну без ядерної зброї. І водночас його ім’ям народ назвав тачку-«кравчучку».

Але як би там не було, Леонід Кравчук був українцем і до останнього залишався з Україною.

Сирота, бухгалтер, член Політбюро

Леонід Макарович Кравчук народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Волинського воєводства (нині Рівненська область). У десять років залишився без батька, який загинув на фронті у Білорусі, і виховувався матір’ю та вітчимом.

У 1950-1953 роках вчився на бухгалтера у рівненському технікумі, потім вступив до Київського державного університету на спеціальність «викладач суспільних наук». З 1960 року Леонід Кравчук йде «по партійній лінії»: почавши працювати скромним консультантом-методистом Будинку політпросвіти у Чернівцях, у 1980 році він стає завідувачем відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ, а у червні 1990-го – членом Політбюро ЦК КПУ.

Перша Верховна Рада

Трохи раніше, у березні 1990 році проходять перші альтернативні вибори до Верховної Ради СРСР, яка протягом того ж скликання була перейменована у Верховну Раду України. Комуніст Леонід Кравчук стає депутатом від Ямпільського виборчого округу (Вінниччина). 16 липня того ж року новоскликана Рада приймає Декларацію про державний суверенітет України.

«Якщо ви всі думаєте, що тільки борці за Незалежність, які сиділи в тюрмах чи були на волі, зробили державу, – ви помиляєтесь. Нова держава Україна почала зароджуватись в рамках правлячої системи. Тобто, в рамках Комуністичної партії України», – зазначав у 2020 році в інтерв’ю «Радіо Свобода» тодішній лідер опозиційної фракції «Народна рада», академік Ігор Юхновський.

«Декларація проголошувала, Акт (проголошення незалежності 24 серпня 1991 року – ред.) визначив Незалежність України! Третій крок – це був референдум, який затвердив Акт. Тобто, ми пройшли три кроки», – згадував Кравчук, який на час проголошення Акту був головою Верховної Ради.

Перший Президент

На перших виборах Президента України, які відбулися одночасно із референдумом про незалежність, Леонід Кравчук балотувався як безпартійний самовисуванець. Вибори передбачались провести у два тури, але другий не знадобився: 1 грудня вже під час першого голосування Кравчук набрав 61,59% голосів.

Першою віхою його президентства стало підписання так званої Біловезької угоди. Вже через тиждень після перемоги на виборах Кравчук разом з Борисом Єльциним та Станіславом Шушкевичем підписали у Біловезькій Пущі документ, офіційна назва якого – «Угода про створення Співдружності Незалежних Держав». У преамбулі документу зазначалося, що «Союз РСР як суб'єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування». Таким чином, радянську імперію, яка проіснувала 69 років, було офіційно поховано.

Чому Кравчук «віддав» Росії ядерну зброю

Один з кроків, за які найчастіше нарікають Леоніду Кравчуку, – підписання у 1994 році так званої «Тристоронньої заяви» президентів України, росії та США, за якою всю ядерну зброю, що перебувала в Україні, було передано до Росії.

Пізніше Кравчук пояснював цей крок тим, що Україна не могла самостійно виробляти нові ядерні боєголовки, щоб замінити ті, у яких спливав термін придатності.

«У 1997 році термін життя боєголовок завершувався, тобто вони ставали небезпечними. Їх потрібно було всіх зняти з ракет-носіїв і поставити нові боєголовки. А в нас їх не було. Боєголовки не продаються, і, звичайно, Росія ніколи не обіцяла, що вона забере старі боєголовки і поставить нові. Тому в нас іншого шляху не було», – заявив він у коментарі ТРК Україна у 2020 році.

Також екс-президент зазначив, що на Україну тиснули і Сполучені Штати, на яких були направлені ці ракетні установки, і росія.

«Я пам’ятаю мою зустріч з віцепрезидентом Альбертом Гором. Він прямо сказав: «Пане Президенте, якщо ви будете відмовлятися скласти – так було сказано – ядерну зброю, то тоді до вас будуть застосовані економічні та дипломатичні обмеження та інші санкції». Цю ідеологію Гора підтримали і європейські лідери. Коли я зустрічався і з президентом Бушем, і з Клінтоном, розмова була саме в цьому: що ми не маємо можливості якогось маневру і вибору. Ми повинні діяти із ситуації, яка склалася. А росія також підтримувала ідеологію, щоб Україна віддала ядерну зброю», – пояснив Кравчук.

Після президентства

На тлі економічної кризи та масових страйків шахтарів 1993 року Леонід Кравчук був вимушений погодитися на дострокові президентські вибори, які, як відомо, виграв Леонід Кучма. З того часу екс-президент переніс свою діяльність до парламенту – був депутатом ще трьох скликань, зокрема, у 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о). На виборах 2006 року очолив список опозиційного блоку «Не так!», але за результатами виборів той набрав лише 1,1%.

У липні 2020 року Кравчук став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Однак невдовзі здоров’я екс-президента значно погіршилося: 29 червня 2021 року він переніс операцію на серці, після чого довго перебував у реанімації.

Одним з останніх публічних звернень Кравчука став лист журналістам Дмитрові Гордону та Олесі Бацман, зачитаний у прямому ефірі ток-шоу «ГОРДОН» 27 лютого цього року – тоді, коли російські війська вже стояли біля українського кордону.

«Із тривогою і щемом у серці я слідкую за новинами про можливе широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. У цей час хочеться підхопитися з лікарняного ліжка і грудьми закрити рідну землю. Сьогодні хочу сказати найголовніше: якщо у чиїйсь хворій голові зріє злодійський план захоплення України, нехай знають: ніхто і ніколи не підкорить волелюбного українського народу. Ніхто і ніколи!» – написав Кравчук.

Чим запам’ятався Леонід Кравчук тим, хто знав його особисто?

Андрій КОКОТЮХА, український письменник та біограф Леоніда Кравчука

- Я писав невелику біографію про Кравчука (біографія «Леонід Кравчук» вийшла у 2009 році. – ред.), він її прочитав і написав мені, що «автор написав цікаво». А коли я готував свою книжку «Україна – нова епоха» до 20-річчя Незалежності, вирішив вийти на нього прямо. Він був у мене одним із консультантів проекту. Працювали разом півроку – ділові стосунки дійшли до такого рівня, що я міг запросто подзвонити і призначити зустріч. Як правило, він приділяв мені до години часу.

Якщо говорити про неординарність, то Кравчук, будучи Президентом, віддав владу не досидівши свого повного терміну, віддав її без бою і крові. Тому коли Янукович закінчить свій земний шлях – про нього напишуть, що Янукович здох. А про Кравчука кажуть, що Кравчук помер.

Насправді більшу частину свого життя він обіймав тиху і скромну посаду секретаря з ідеології і про нього не особливо було чути у публічному радянському просторі. Я прожив у Радянському Союзі більше 20 років і вперше почув про Кравчука у 88-му. Якраз тоді він почав вести прямі дискусії з Рухом, почалися віршики проти нього «краще з’їсти їжака, ні обрати Кравчука».

Був досить доступним, вів активний спосіб життя, пішов із президентів, але не пішов з політики. У патріотичної частини суспільства це викликало негативну реакцію. Хоча він погоджувався на будь-які формати дискусії і зустрічі. Звісно, різні люди дадуть йому різну оцінку, але всі зійдуться в одному, що це перший Президент незалежної України. Дехто скаже, що після Грушевського, однак Леонід Кравчук є першим Президентом після відновлення державності, який брав участь у розвалі Радянського Союзу. До речі, він мені казав, що був ініціатором цього розвалу. Цілком можливо, що так могло і бути, адже Єльцин не хотів, а Шушкевич був надто слабким для ініціювання подібних речей. Кравчук міг їх підштовхнути.

Вже у 2013 році, а доти ми вже припинили активні стосунки, до мене подзвонили і сказали: «З вами говоритиме Леонід Макарович». Він починає говорити і каже: «Андрію, треба щось робити із комуністами, бо це кримінальні злочинці, і їх всіх, живих і мертвих, потрібно віддати під суд». Від завзятого комуніста, партійного чиновника і соратника Медведчука і Шуфрича – це було дуже цікаво слухати.

А виявляється, він прочитав китайську книжку про репресії часів Мао (Мао Цзедун, засновник Китайської Народної Республіки і голова Комуністичної партії Китаю. – ред.) «9 коментарів про комуністичну партію». Не вірю, що він вперше про це дізнався, але все ж таки він мені казав, що от прямо негайно треба щось робити із українськими комуністами. Такий епізод був у нас із ним.

Як партійний чиновник радянського гарту Кравчук дуже погано говорив російською. Його дуже любила українська діаспора, казали, що у нього українська душа.

Михайло КОРНІЄНКО, т.в.о. міністра внутрішніх справ МВС України у жовтні-грудні 2007 р.:

- Мало хто пам'ятає, але за Кравчука нам вдалося втримати Крим. Бо інакше Крим «пішов» би ще тоді – у 94-му році. Але Кравчук спрацював добре. Тоді, коли Крим за великим рахунком, був орієнтований на вихід «туди», це був подвиг.

Коли розпався СРСР, росія дуже активно працювала, щоб і Чорноморський флот забрати, і схилити чиновників на свій бік, і це їм вдавалося. Зокрема москва змогла просунути своїх людей в уряд Криму, через що під юрисдикцію росії передавалася маса об'єктів на території півострова. У той час республіканське МВС очолював такий собі Кузнецов, який до того був військовим. Він відразу дав команду забрати зі всіх райвідділів міліції зброю і звезти її до Сімферополя.

Я тоді був у МВС України начальником штабу, керівником адміністративної служби міліції. І ось тоді Кравчук з міністром МВС Василішиним прийняли рішення негайно ввести посаду заступника міністра-начальника УВС Криму з прямим підпорядкуванням Києву.

Я разом із п’ятнадцятьма спецпризначенцями від МВС вночі вилетів до Криму, щоб зранку довести до особового складу кримської міліції указ Кравчука. До главку міліції нас не пустили. Але ми хлопці були сміливі і змогли туди зайти. Я поговорив з цим Кузнецовим, ми зібрали керівний склад колегії, оголосили указ Кравчука про призначення нового заступника міністра-начальника УВС Криму і почали працювати. Весь особовий склад перепідпорядкували собі і почали керувати ситуацією.

До речі, главк СБУ ми теж взяли під контроль, бо там теж вже було призначено «свою» людину. І таким чином спільними зусиллями і зусиллями Внутрішніх військ, армійського корпусу Кузьмука змогли відстояти Крим.

А ще один випадок, який пов'язаний у мене з Кравчуком, вартував мені посади. Вже за часів президентства Кучми я був першим заступника міністра-начальника ГУБОЗ МВС України. Як представника МВС, мене запросили на урочистості у ДПС, де був присутній і Кравчук. Я запропонував тост за першого Президента України. Про це донесли Кучмі і мене звільнили з посади начальника ГУБОЗ. Як виявилося пізніше, доніс мій колишній підлеглий, який тоді вже працював в Адміністрації Президента.

Іван Свида, начальник Генерального штабу – Головнокомандуючий ЗСУ у 2009-2010 роках:

- Нажаль, у роки президентства Кравчука я займав посаду, яка не передбачала прямих контактів з Верховним головнокомандувачем, але ті нечасті зустрічі залишили позитивні враження про цю людину. Багато він зробив добра у такий важкий період після розвалу Союзу і зіграв дуже серйозну роль. Часто йому закидають у провину відмову України від ядерної зброї. Але мало хто усвідомлює, що утримувати таке озброєння – задача не легка. До того ж тоді вчені, і всі розбиралися, як то краще зробити. Я точно можу сказати: я це відчував, що у той складний перехідний період під час свого президентства відношення його до армії було нормальне, і з завданням в цьому він точно впорався.

Олександр Ільченко, заслужений журналіст України:

- З Леонідом Кравчуком віч-на-віч мені довелося спілкуватися лише один раз, зате який! Це було під час моєї роботи у «Киевских Ведомостях». Я тусувався на другому поверсі ВР і ось бачу – назустріч йде Леонід Макарович, причому, один.

Почувши, з якого я видання, він приязно, наче старому знайомому посміхнувся, приобняв. Ми відійшли до вікна. Спитав у нього щось з подій на часі, задав якісь загальні, не підготовлені заздалегідь питання, не дуже сподіваючись, що Кравчук мені приділить багато часу. Але він перебував у гарному настрої і був налаштований на неформальне спілкування. І в якійсь момент прозвучала примітна фраза, яка здалася незвичайною, якщо не сенсаційною. «Розумієте, - сказав Кравчук, – зараз багато хто сперечається, як треба ставитися до України, де ми живемо. І так кажуть, і отак. Що це наша ненька-мати, і ще якось. І такий сум безпросвітний зусюди лунає, хоч плач… А я вважаю, що до України треба ставитися… – він декілька секунд помовчав, підбираючи потрібне порівняння, – як до… коханки».

Я був трохи збитий з пантелику і навіть перепитав: чому не як до матері, дружини, сестри або дочки? Леонід Макарович загадково посміхнувся і повторив: «Як до коханки! От така моя думка».

Розмова йшла під диктофон, і я про всяк випадок уточнив, чи можна навести ці слова у газеті. Кравчук не заперечував… Повернувшись до редакції, швидко підготував і здав у номер невеличку замітку, але керівництво відразу не повірило, що Леонід Макарович міг так висловитися. Врятував диктофонний запис. І замітку винесли на першу шпальту, дослівно процитувавши слова Кравчука. За них йому потім здорово дісталося від іншої відомої української газети – вона неабияк потопталася на імені колишнього першого Президента. Утім, йому і не таке доводилося слухати і читати на свою адресу, хоча на критику, наскільки я пам’ятаю, він не ображався…

Царство небесне Леонідові Макаровичу! Пішла з життя неординарна і суперечлива людина…

Олена МОШЕНЕЦЬ, народна депутатка України:

- Я познайомилась з Леонідом Кравчуком на початку 2000-х, коли навчалась на економічному факультеті КНУ ім. Шевченка, а Леонід Макарович був у нас на факультеті частим і почесним гостем. Пізніше згадую його глибокі, мудрі виступи на телеефірах та з трибуни парламенту. Найбільше запам‘яталась промова на урочистому засіданні ВРУ з нагоди ухвалення декларації про суверенітет України у 2020 р: «Ми не маємо права, маючи велику історію, великий народ, велику волю і велику силу, навіть думати про те, щоб хтось повчав нас чи втручався у наші внутрішні справи. І єдине, чого ми точно не можемо ні за яких умов допустити — це радитись з недругами і ворогами».

Ми не будемо з ними радитися, пане Президенте! А будемо гнати з нашої землі!

Влада Литовченко, директор Вишгородського історико-культурного заповідника:

- З Леонідом Макаровичем мене пов‘язує довга історія співпраці у сфері культури і взаємна симпатія. Особливо запам‘ятався епізод зйомки відеоприсвяти 90-річчю з Дня народження видатної української поетеси Ліни Костенко у лютому 2020 року. Леонід Макарович тоді відкривав цей поетичний флешмоб. Зйомка проходила в Київській обласній бібліотеці для юнацтва. І прочитавши свої чотири вірші, пан Президент попросив чаю… Це чаєпиття продовжилось майже годину. Мені здалось, що Леоніду Макаровичу було дуже комфортно і спокійно. Він охоче ділився спогадами, згадував про культурні події і заходи часів свого президентства, перші перемоги культурної дипломатії і популяризації культури України за кордоном того періоду.

Таким він і залишиться в моїй пам‘яті назавжди – справжній, народний, надзвичайно позитивний, мудрий і сонячний.

Вічна і світла пам‘ять Вам, пане Президенте!

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися