"Їх продали як смертників": під Києвом реабілітують ведмедів, скалічених у звіринцях та цирках

Юлія Тєнєньова Журналіст

Ольга Кононенко Більдредактор

Декілька авторів

Побачити в Україні ведмедя не так вже й важко. Окрім приблизно 300 бурих ведмедів, які мешкають в дикій природі, ще принаймні дві сотні тварин утримуються у неволі. Їх можна зустріти у великих зоопарках — у просторих вольєрах, обладнаних за світовими стандартами. А можна — у приватних контактних звіринцях, в шоу пересувного цирку, на дитячих святах та навіть при ресторанно-готельних комплексах.

Кумедні волохаті ведмедики розважають відвідувачів, діти та дорослі охоче фотографуються з маленькими ведмежатами, і виглядає все це дуже мило. Але за лаштунками цієї благосної картини — життя у муках, клітка, в якій не можна поворухнутися, каліцтва та передчасна смерть, якщо власник вирішить, що ведмежа вже виросло і стало небезпечним.

Новини.LIVE побували у ведмежому притулку "Біла скеля" у селі Чубинське на Київщині, де реабілітують ведмедів, скалічених у цирках та приватних звіринцях.

Зараз тут мешкають чотири ведмеді: Синочок, Люба, Михасик та Чада. Ось їхні історії, після яких вам навряд чи колись захочеться піти до цирку з тваринами або сфотографуватися з кумедним ведмежам.

Синочок

Бурого ведмедя Синочка до "Білої скелі" віддали його колишні господарі — родина циркових артистів з Ніжина. Він народився у 2010 році і до того, як потрапити до притулку, майже дев’ять років провів у клітці площею у чотири квадратних метри.

"Ведмеді живуть близько 30 років, тобто дуже велику частину життя Синочок прожив у маленькій клітці. Відповідно отримав купу захворювань: серце, судини, артроз, проблеми з зубами — стоматологам довелося дуже багато з ним працювати", — розповідає головний зоолог Київського зоопарку та співзасновниця притулку "Біла скеля" Марина Шквиря.

У притулку Синочка вилікували, стерилізували — як усіх ведмедів-самців, що живуть у притулку, і він став загальним улюбленцем. Незважаючи на свою важку біографію, він не озлобився і не став ненавидити людей. Синочок завжди радий поспілкуватися, коли хтось підходить до грат, якими огороджена його територія — він настільки компанійський, що у притулку його називають "ведмідь-лабрадор".

Своє циркове минуле ведмідь тепер, схоже, навіть не згадує.

"Зазвичай вони нічого такого не вміють у всіх цих цирках. Єдине, що вміє Синочок — ляскати себе по голові, наче людина з головним болем", — розповідає співзасновниця "Білої скелі".

За її словами, до того як співробітники притулку почали перетинатися з цирковими артистами, їм здавалося, що у цирку все ж таки мають якийсь досвід утримання диких тварин.

"Але ж ні. Вони абсолютно не розуміються ані на поведінці тварин, ані на годуванні, ані на лікуванні. Вони просто працюють на постійний конвеєр: набрали ведмежат, якесь одне наймиршавеньке погодилося, що його змушують щось робити — ось з ним вони і працюють, поки воно молоде і ще не дуже агресивне. Потім його позбавляються і беруть нових", — каже Марина.

Тепер Синочок просто насолоджується життям — у нього є своя чималенька огороджена територія з водоймою та барлогом. Барліг йому викопали працівники "Білої скелі" — за найпередовішими стандартами, прийнятими у найкращих зоопарках світу. Але Синочок вніс свої корективи, зробивши у барлозі не одно "спальне місце", а два: для себе і для свого улюбленого м’ячика.

"Чесно кажучи, цей м’яч ми одного разу просто забули у нього у вольєрі. Це звичайний м’яч для великих собак — ведмедям такі зазвичай не дають, бо дорослий медвідь порве його за півсекунди. Але Синочок дуже акуратний: він його ховає у барлозі, іноді витягає, ганяє його, грає у футбол. Це його найулюбленіша іграшка", — кажуть у "Білій скелі".

Люба і Михасик

Семирічна Люба потрапила до притулку ще дитинчам. До того вона жила у тих же господарів, що й Синочок — її купили маленькою, віднявши у матері, і використовували у циркових шоу та на дитячих святах.

У господарів Люба мешкала у клітці надворі, поруч із кліткою Синочка. Вона дуже боялася свого дорослого сусіда: у природі ведмежата до двох-трьох років живуть із матір’ю і не наближаються до сторонніх ведмедів.

Оскільки Любу вилучили у ранньому віці, фізично її здоров’я не дуже постраждало. Однак через тісну клітку та постійний стрес у неї розвинулася так звана стереотипна поведінка: Люба постійно бігала колами або билася об решітку. Знадобилося багато часу та  зусиль, щоб вона оговталася та привчилася, як кажуть у притулку, "знову бути ведмедем".

У друга та партнера Люби, дев'ятирічного Михасика дещо інша історія. Михасик — так званий "ресторанний ведмідь": він жив при ресторанному комплексі на Хмельниччині і розважав гостей закладу. Поки він був дитинчам, його використовували для фотосесій, а коли підріс і став небезпечним, посадили у клітку два на два метри.

В цій клітці Михасик провів чотири роки. На відміну від більшості ведмедів у таких умовах, він не кричав, не ходив колами і не бився об ґрати — просто мовчки лежав цілими днями, відвернувшись до стіни, відмовлявся від їжі та води. Врешті-решт відвідувачі ресторану почали скаржитися, і власники згодилися віддати Михасика до реабілітаційного центру.

Перші тижні Михасик не наважувався виходити з боксу у вольєр. Він ніколи не жив на відкритому просторі, не знав, що це таке — ходити по траві, купатися в водоймі, бродити по кущах. Однак з часом Михасик все ж таки адаптувався, а потім навіть потоваришував з Любою, і тепер вони живуть у спільному величезному вольєрі.

"Загалом дорослі ведмеді — одинаки, вони живуть кожний на своїй території, і самець з самицею зустрічаються лише у період розмноження. Але у неволі буває по-різному — ось Люба з Михасиком дуже потоваришували. Іноді, звісно, сваряться, але некритично. А так все роблять разом — їдять, грають, відпочивають", — говорить Марина.

У зимову сплячку ведмеже подружжя теж впадає разом — і, відповідно, разом і просинаються.

"Якщо Люба прокинулася і їй нудно, вона Михасику спати не дасть однозначно", — кажуть у притулку.

До речі, уявлення про те, що ведмеді мають засинати взимку і спати, не прокидаючись, аж до весни, не зовсім відповідає дійсності. У такому м’якому кліматі, як в Україні, ведмідь може прокинутися серед зими, знайти собі щось поїсти і знов заснути.

"Не прокидаються лише вагітні самиці — вони й народжують уві сні. А так ведмідь може прокинутися в грудні чи в січні, прогулятися, як до холодильника, і знову лягти спати — це абсолютно нормально. Тобто якщо ви бачите сліди в снігу десь на Говерлі — не лякайтеся, це не шатун-людоїд", — каже Марина Шквиря.

Чада

Найстаріша і найповажніша мешканка "Білої скелі" — 25-річна циркова ведмедиця Чада. 25 років — вельми солідний вік для ведмедів, тому Чада погано бачить і майже не має зубів. Колір шерсті в неї дуже світлий, але це не сивина: просто Чада — тяньшанський ведмідь.

"Це рідкісний підвид бурого ведмедя, який живе на високогірних хребтах Середньох Азії, в Гімалаях, Пакистані, на Тянь-Шані та Памірі. Зараз їх у світі залишилося всього кілька сотень. Ще за часи Радянського Союзу їх почали відловлювати в природі і розподіляти по республіках, по комунальних підприємствах — цирках та зоопарках", — розповідає Марина Шквиря.

Чада народилася вже у неволі і потрапила до Національного цирку у Києві. Більшу частину свого життя вона провела, гастролюючи з цирковими шоу, а потім її перепродали іншому цирку. Однак там стара ведмедиця, майже сліпа і беззуба, швидко стала непотрібною. Новий господар просто покинув її у тісній клітці у промзоні на Київщині, і вижила вона тільки завдяки сердобольним людям, які її підгодовували.

Врешті-решт, після довгих поневірянь Чада опинилася у "Білій скелі". Тепер у неї, як і у всіх інших тутешніх ведмедів, є власна територія з водоймою, барлогом і всіма зручностями. Улюблене заняття Чади на пенсії — плескати лапою по воді, бризкаючи на траву. Цим вона може займатися годинами.

"Це частково залишки стереотипної поведінки після життя, проведеного у тісній клітці. Але це така м’яка форма, яка її розважає, дає можливість моціону, тому ми вирішили це не коригувати", — пояснює Марина.

У "Білій скелі" кажуть, що Чада — справжній боєць: колишнім власникам так і не вдалося зламати її психічно.

"Коли вона сюди потрапила, вона, звісно, дуже стресувала, але на відміну, наприклад, від Синочка чи Михасика, у вольєр вийшла одразу і одразу ж з усіма поскандалила. Вона взагалі за характером — така собі бабуся біля під’їзду. Коли у сусідньому вольєрі поруч з нею жили ведмежата, вона на них тупала, щоб тихіше бігали і не будили її", — каже зоологиня. 

У Чади є дві рідні сестри — Чудо та Христина. Чудо зараз живе у Київському зоопарку, а Христина після довгої циркової кар’єри опинилася у притулку для ведмедів на Львівщині.

"У Христі цироз печінки, бо в цирках часто дають ведмедям алкоголь. Під дією алкоголю вони більш слухняні, багато на що готові за дозу — наприклад, згоджуються вийти з темряви на освітлену арену, що для тварин зазвичай є стресом. Взагалі ведмеді дуже аддиктивні: алкоголь, солодощі — вони швидко до цього звикають, як і люди. І, як і люди, від цього хворіють", — пояснила Марина Шквиря.

"Тварин вбивають або кудись дівають"

Ведмежата, які раніше сусідили з Чадою, вже поїхали з "Білої скелі" — для них знайшлося місце у реабілітаційному центрі "Worbis" у Німеччині. Позаминулого року їх врятували з ферми під Києвом — господарі купили їх маленькими, щоб розважати відвідувачів. Ведмежат було п'ятеро: двох тоді забрала "Біла скеля", а решта вирушила до ведмежого притулку "Домажир" на Львівщині.

"Ведмежат розмножив екопарк Фельдмана и Менський зоопарк, вони таким постійно займаються. Потім їх продали як смертників на Ясногородську страусину ферму на Київщині. На фермі були ще левенята, леопард, хтось вижив, хтось ні. Активісти UaAminals підняли великий резонанс, і ферма погодилася їх віддати. Левенят забрала Наталія Попова з Центру порятунку диких тварин, ведмежат — ми, а леопард просто не дожив", — розповідає Марина.

За її словами, те, що деякі зоопарки безконтрольно розмножують тварин і продають їх будь-кому, є величезною проблемою.

"Поки тварини ще маленькі, люди фотографуються з ними пару місяців, а коли дитинчата виростають, їх вбивають або кудись дівають", — пояснила вона.

Правоохоронці, на жаль, часто дивляться на це крізь пальці.

"Законодавство в нас дуже м’яке, незважаючи на те, що це червонокнижні тварини. Таких тварин взагалі не можна утримувати та розмножувати без спеціального дозволу. Але контроль дуже слабкий — це не кримінальна відповідальність, і конфіскувати ведмедя дуже важко", — попереджує зоологиня.

Утім, врятувати тварину все ж можливо. Людям, які бачать, як тварину б’ють або знущаються над нею, співзасновниця "Білої скелі" радить, перш за все, зняти на відео те, що відбувається.

"Це дуже допоможе, особливо якщо це відбувається при дітях або це можуть побачити діти. Тоді це автоматично переходить до юрисдикції Карного кодексу, і це дасть вам більше можливостей. В інших випадках, якщо ви просто бачите погані умови утримання, ви заходите на сайт Державної екологічної інспекції і подаєте через електронну форму відповідну заяву", — каже Марина Шквиря.

Утім, щоб Держекоінспекція виконала свою роботу, на неї доведеться довго тиснути, тому зоологиня радить водночас звернутися до зоозахисних організацій і діяти разом з ними. У важких випадках судові процеси по вилученню тварини можуть тривати роками, попереджує Марина.

Ведмідь на день народження

Утім, деяким тваринам все ж таки щастить: їх вдається вилучити через суд або ж власники згоджуються передати їх до реабілітаційних центрів добровільно. На жаль, всіх, хто потребує допомоги, "Біла скеля" прийняти не може — притулок існує виключно за кошти її співзасновниці та донати від небайдужих людей.

"Ми з моїм чоловіком, зоологом Єгором Яковлевим вклалися в будівництво притулку, тобто все найбільш масштабне зробили самі. А далі ми живемо за рахунок пожертв: у нас є спеціальний благодійний фонд, де все прозоро, ніяких приватних карток або ще чогось. Людина може пожертвувати стільки, скільки захоче, і бути впевненої, що це все законно і відкрито", — каже Марина Шквиря.

З початком війни притулку почалви частково допомагати й іноземні організації — наприклад, фонд з Італії побудував будиночок для персоналу. Також по вихідних днях в "Білій скелі" проводяться платні екскурсії для всіх бажаючих — вони не приносять особливого прибутку, але грають велику просвітницьку роль.

"Ми віримо, що діти, які прийшли до нас і дізналися історію Чади або Синочка, коли виростуть, своїх дітей до цирку не поведуть", — каже Марина.

Також на сайті "Білої скелі" можна оформити собі опікунство над ведмедем.

"Це така віртуальна штука: можна взяти на тиждень опіку над якимось з наших ведмедів і отримати від нас пост вдячності у соцмережах та сертифікат опікуна. Такий сертифікат можна подарувати на день народження, наприклад, дитині. Справжній ведмідь на день народження — не іграшковий, а живий!" — сміється співзасновниця притулку.

Насправді ведмедів "дарують" собі не лише діти, а й дорослі. Зокрема, у травні опікунами старенької Чади стали бійці 67-го окремого стрілецького батальйону.

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися